Сторінка психолога

Як підвищити навчальну мотивацію дитини: 10 порад від психолога

Небажання дитини вчитися турбує багатьох батьків. Хтось стикається з цією проблемою зрідка, декому доводиться систематично боротися з відсутністю інтересу школяра до навчання.

Тому сьогодні з’ясовуємо, як батьки можуть допомогти дитині підвищити навчальну мотивацію. І для початку визначимося з тим, що мають на увазі психологи, використовуючи цей психологічний термін.

Що таке мотивація?

Мотивація (з лат. «movere» — «рухати») — це бажання і готовність людини щось робити. Це те, що рухає нас, спонукає виконувати певні завдання і йти до поставленої мети

В процесі навчання ключове значення мають два види мотивації — внутрішня і зовнішня.

1) В основі внутрішньої навчальної мотивації лежить пізнавальний інтерес, прагнення дитини отримувати нові знання і навички.

2) Зовнішня навчальна мотивація зумовлюється зовнішніми чинниками, наприклад, заохоченням з боку дорослих (дозвіл пограти за комп’ютером після виконання домашніх завдань, обіцянка купити іграшку/дорогий гаджет, якщо в табелі будуть гарні оцінки). Але, як правило, цей вид мотивації короткостроковий і ненадійний. Адже, коли дитина досягне обіцяного, вона перестане вчитися. Тобто для того, щоб дитина продовжувала навчання, батькам доведеться знаходити нову приманку.

Тому дуже важливо формувати і підтримувати саме внутрішню мотивацію до навчання, пізнавальний інтерес дитини. Як це зробити — дізнаємося в експертів.

Як допомогти дитині підвищити мотивацію до навчання?

1. З’ясувати причини, чому дитина відмовляється вчитися

Часто на заваді бажанню вчитися стоїть перевтома, конфлікт з однокласниками чи сварки в родині. Усунувши ці фактори і створивши сприятливу атмосферу в родині, ми зробимо суттєвий крок до підвищення інтересу дитини до навчання.

Якщо причина лежить глибше або ви не можете її знайти, варто проконсультуватися з психологом, який допоможе розібратися в ситуації, що виникла і, можливо, дасть конкретні поради.

До прикладу:

«Якщо дитина не впевнена в собі та своїх силах — підтримайте її, нагадайте час, коли все вдавалось, підкажіть, як зробити швидше та якісніше, давайте підказки, хваліть за успіхи, будьте поряд і будьте опорою.»

2. Підтримувати допитливість

Насамперед дуже важливо не задушити витоки внутрішньої мотивації, коли маленька дитина намагається пізнавати й досліджувати світ, ставить батькам багато запитань.

Якщо загасити цю природну дитячу допитливість («Не лізь!», «Не заважай!», «Відчепись!»), потім, у шкільні роки, змінити це буде дуже важко. А детально й терпляче відповідаючи на всі запитання дитини, ви формуєте в неї установку, що процес пізнання нового — це цікаво, і що ви, як батьки, це заохочуєте.

Школа — це місце, де дитина проводить більшу частину свого життя, і від того, як організоване в ній навчання значно залежить і мотивація дитини.

І не забувайте показувати позитивне ставлення до школи і навчального процесу, адже дитина має бачити, що батьки високо оцінюють роль освіти. Будьте обережні у висловлюваннях про педагогів і предмети.

Спробуйте також зацікавити школяра незвичайною подачею матеріалу. Відеоуроки, віртуальні курси, екскурсії, подорожі, інтелектуальні ігри та квести — все це може доповнювати шкільне навчання і дозволяє отримувати задоволення від здобуття знань і особистих відкриттів.

Нехай дитина шукає інформацію там, де їй цікаво, де її щось може захопити, де вона може порівняти інформацію. І ніколи не привчайте дитину до одного джерела. Привчайте своїх дітей до десяти джерел: «Пошукай інформацію в десяти джерелах, подумай, потім оброби і видай мені своє розуміння суті процесу.

3. Враховувати індивідуальні особливості дитини, її вподобання

Рекомендую батькам стежити за тим, куди тягнеться природна мотивація дитини, що її цікавить. Дитина має відчувати себе повноцінним учасником навчального процесу, до думок і почуттів якого прислухаються, а не ігнорують. Дозволяйте дитині змінювати свої уподобання та захоплення, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності.

Допомагайте школяру знайти зв’язок між навчанням у школі і його інтересами. Наприклад, підліток, який хоче займатися астрономією, має знати, що для цього йому потрібно вивчати математику і фізику.

Якщо дитині з якихось причин нецікавий або складний конкретний предмет, його можна спробувати вивчати, поєднавши з поточними захопленнями. Скажімо, дитина любить певні фільми, але ненавидить англійську. Можна пояснити, що справжній сенс того, про що говорять її улюблені герої, можна зрозуміти тільки мовою оригіналу. І запропонуйте спробувати такий варіант перегляду фільму.

4. Допомогти дитині сформувати навички навчальної діяльності

Навчіть дитину вчитися, допоможіть опанувати вміння знаходити, запам’ятовувати, застосовувати знання. Розвивайте критичне мислення дитини, привчайте до самоконтролю.

Батьки не завжди зможуть контролювати навчальний процес. А якщо мова йде про підлітка, то контроль і зовсім може бути відсутнім.

Допоможіть дитині навчитися правильно розподіляти свій час і навантаження, адже під час підготовки доводиться на якісь завдання і предмети виділяти більше часу, на якісь — менше. Це допоможе школяру стати більш організованим і продуктивним.

5. Давати простір для самостійності та креативності.

Психотерапевт Вікторія Горбунова радить батькам створювати умови, за яких дитина може зробити завдання сама і допомагати тільки, коли вона попросить.

Важливо створити для дитини зону розвитку, а не робити за неї те, що вона може (хоч і з труднощами) виконати сама. Наприклад, не варто показувати, як вирішувати задачу, виконуючи її замість дитини. Краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. Цей процес триваліший, але більш правильний.

Також дозволяйте дитині проявляти творчість, експериментувати. Не наполягайте на зразку, приймайте різні варіанти дій та рішень.

6. Створювати ситуації, в яких помилки є нормою, частиною процесу засвоєння знань (частиною досвіду, гри, необхідною умовою для того, щоб навчитися)

Вчіть дитину перетворювати будь-яку помилку в засіб розвитку, а не привід для звинувачень. Адже коли ми сваримо дитину за помилки, в неї з’являється страх невдачі, що може стати першим кроком на шляху до демотивації.

7. Хвалити дитину за її зусилля

Дитині важливо знати, що всі її зусилля помічаються батьками. Але хвалити теж треба вміти правильно.

Пояснюю: «Недостатньо просто сказати дитині: „Молодець!“. Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо відзначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.»

8. Не критикувати, не порівнювати з іншими

Замість того, щоб допомогти, батьки часто сварять дитину за погані оцінки або ставлять у приклад інших, більш успішних дітей. Світлана Ройз стверджує, що така поведінка — найгірша помилка батьків. Адже дитина починає думати, що в центрі вашої уваги — лише її досягнення, а не вона сама. До того ж, порівнюючи дитину з іншими, ми підриваємо її самооцінку і змушуємо думати, що вона гірша за інших.

9. Підтримувати під час невдач

У випадку невдачі проявіть свою любов і розуміння: «Орієнтуйте дитину на пошук виходу, давайте емоційну підтримку без докорів та фраз на кшталт «Тебе ж попереджали!»), а ще — діліться власним досвідом невдач та способів впоратися з ними («Я теж переживав подібне...»).

• Якщо дитина відстала від навчального процесу чи не може розібратися в якійсь темі, допоможіть їй (якщо знаєте цю тему і можете пояснювати спокійно) або знайдіть репетитора, який зможе якісно пояснити теми і зацікавити дитину предметом. Важливо, щоб дитині було цікаво і вона вловила момент «Я зрозумів! Я розібрався! Я можу далі рухатися сам».

10. Дозувати навантаження

Обов’язково дотримуйтеся балансу між навчанням і відпочинком дитини. Не допускайте надмірного навантаження, оскільки саме воно часто стає причиною спаду інтересу до процесу отримання знань.

• Пам’ятайте, що дитина фізично не зможе приділяти достатньо часу навчанню, якщо її день буде розписаний по хвилинах і вона не зможе відпочивати від занять.

Тому подбайте про те, щоб школяр мав достатньо часу для відпочинку, захоплень і спілкування з друзями.

І наостанок: не вимагайте від дитини занадто багато і не очікуйте негайних змін. Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але, якщо послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації дитини, то неодмінно буде результат. Вірте в свою дитину, створіть сприятливе середовище для розвитку її здібностей, і вона здивує вас. Бажаємо успіхів!

Діти в Інтернеті: реальні загрози віртуального світу

З кожним роком кількість користувачів всесвітньої мережі неухильно зростає. Інтернет-технології вже стали невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. Нікого не дивує те, що в 3 роки малюки самостійно дивляться мультики на YouTube, а першокласники шукають необхідну інформацію за допомогою Google.

Та більшість дітей не володіють інформацією про небезпеку Інтернету й не мають сформованих навичок онлайн-культури.

Які існують ризики перебування в глобальній мережі? Чому малюків так приваблює Інтернет? Як вберегти свою дитину від небезпеки кіберпростору?

Пропонуємо розібратися разом.

Навіщо дітям Інтернет?

У світі сучасних технологій діти про можливості глобальної мережі дізнаються значно раніше за своїх батьків. Невміння орієнтуватися в онлайн-просторі навіть порівнюють із невмінням писати та читати. На тлі стабільно високого рівня користування Інтернетом серед дітей віком 11-17 років сьогодні зростає число користувачів молодшого шкільного віку (6-10 років).

Серед основних потреб, що спонукають дітей перебувати в кіберпросторі, є:

1. Пошук інформації — в Інтернеті можна знайти практично все (відповіді на шкільні завдання, новини, ресурси для хобі).

2. Розваги — у віртуальному просторі діти грають в онлайн-ігри, слухають музику, дивляться фільми й відеоролики.

3. Спілкування — ця потреба яскраво проявляється в підлітковому віці: діти знайомляться й шукають нових друзів у соціальних мережах, чатах, беруть участь у дискусіях і віртуальних форумах.

До того ж, на сьогоднішній день Інтернет став потужним засобом навчання. Мережеві освітні ресурси допомагають дітям прискорити й оптимізувати навчальний процес, підвищують його якість завдяки максимальній структурованості та цікавій формі викладення матеріалу.

Але обізнаність дітей, та й більшості дорослих, щодо безпеки в кіберпросторі залишається дуже низькою.

З якими небезпечними речами стикаються діти в Інтернеті?

Серед безлічі загроз фахівці в області безпеки в онлайн-просторі відзначають такі:

1. Тематичні загрози:

• порнографія;

• пропаганда насильства й наркотиків;

• реклама тютюну й алкоголю;

• нецензурні тексти.

2. Порушення безпеки:

• віруси; небажана пошта — спам;

• онлайн-шахрайство («Передзвони мені» тощо);

• збирання та розголошення приватної інформації.

3.Комунікаційні ризики:

• небезпечні контакти;

• кіберпереслідування;

• погрози.

Потрібно розуміти, що через відсутність достатнього досвіду діти ще не можуть реально оцінювати рівень достовірності й безпеки інформації, яка знаходиться в Інтернет-просторі.

До того ж, у віртуальному світі знімаються заборони та обмеження морально-етичного й соціального характеру (насилля, руйнування, правові норми, що діють у реальності).

Небезпека всесвітньої мережі виявляється й у виникненні Інтернет-залежності — сучасної хвороби, за якої виникає нав’язливе бажання постійно перебувати в онлайн-просторі.

При надмірному захопленні Інтернетом чи онлайн-іграми батькам варто знайти альтернативу віртуальним інтересам дитини (гуртки, хобі, догляд за домашніми улюбленцями тощо) й перемкнути її увагу на досягнення успіхів у реальному житті.

Хто має навчати дітей безпечно та правильно користуватися Інтернетом?

Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в світі, й віртуальний простір не має бути винятком. Батькам варто приділяти серйозну увагу онлайн-вихованню малюків й підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.

В рамках Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України, за підтримки компанії «Київстар», було встановлено, що:

• батьки лише в 24% випадків запитують дітей, які саме сайти вони відвідують у мобільному Інтернеті;

• користуванням стаціонарного онлайн-простору дітьми цікавляться 57% батьків;

• при цьому лише 5 % батьків цікавляться детальною інформацією щодо змісту сайтів, які діти відвідують у мобільному Інтернеті, і 30% - у стаціонарному.

Тому вихователі й вчителі мають проводити освітню роботу серед батьків для сприяння онлайн-безпеці підростаючого покоління.

Як захистити дитину в Інтернет-просторі?

Експерти рекомендують батькам такі поради:

1. Створити спеціальне робоче середовище для дитини. Комп’ютер найкраще розмістити в загальній кімнаті, щоб дитина не залишалася наодинці з Інтернетом та змогла, в разі потреби, запитати вашої поради.

2. Для того, щоб діти не стали залежними від комп’ютера, варто обмежувати їхнє перебування у віртуальному світі за допомогою звичайного таймера. Але заздалегідь обговоріть з дитиною тривалість перебування в Інтернеті, щоб уникнути можливих конфліктних ситуацій.

• Існують часові норми перебування за комп’ютером для дітей різного віку, визначені Міністерством охорони здоров’я України. Згідно з ними неперервне перебування за комп’ютером упродовж доби не повинно перевищувати:

o 10 хв для 1-2 класу;

o 15 хв для 3-5 класу;

o 20 хв для 6-7 класу;

o 30 хв для 8-10 класу.

• Загальний час використання комп’ютера з рідкокристалічним монітором має обмежуватися:

o 30-45 хв на тиждень для першокласників;

o 2 год на тиждень для 2-6 класів (але не більше 1 год на добу);

o 2,5 год на тиждень для 7-9 класів (але не більше 1 год на добу);

o 7 год на тиждень для старшокласників.

3. Використовуйте технічні засоби захисту:

• функції батьківського контролю в операційній системі;

• антивірус;

• спамфільтр.

4. Створіть «Сімейні Інтернет-правила» та роз’ясніть причини необхідності їх дотримання. Якщо ви зацікавлені в тому, аби ваша дитина навчалася не на власних помилках, частіше обговорюйте теми, пов’язані з віртуальним світом.

5. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті та не повідомляти конфіденційні дані.

6. Поясніть небезпеку безкоштовного публічного Wi-Fi (ці мережі можуть робити доступними дані вашого пристрою) та розмов з незнайомцями в мережі.

7. Цікавтеся віртуальним життям вашої дитини та не ігноруйте питання, що від неї надходять. Привчайте дитину ділитися з вами враженнями про відвідування Інтернету та розповідати про те, що викликало в неї хвилювання.

Як комп’ютер може допомогти вам підвищити Інтернет-безпеку?

Надійними помічниками для батьків, які хочуть бути впевненими в безпеці своїх дітей у кіберпросторі, є програми «батьківського контролю». За допомогою них ви самостійно зможете зробити всі необхідні налаштування комп’ютера:

1.Обмеження часу проведеного дитиною за комп’ютером — якщо час вийшов, а діти працюють, відбувається автоматичний вихід із системи. Годинники доступу можна встановлювати для кожного дня тижня.

2.Обмеження активності дітей в Інтернеті — можна вибрати сайти, виходячи з віку дитини, заборонити або дозволити завантаження файлів. Веб-фільтр оцінює контент сайтів і може блокувати ті з них, вміст яких визначено як небажаний. Блокуються також рекламні банери та посилання на небажану інформацію.

3. Встановлення заборони на доступ дітей до окремих ігор — ви можете визначити, які ігри є дозволеними, а до яких дитині доступ заборонено.

4. Обмеження кола людей, з якими діти можуть спілкуватися, — можна також обмежити доступ до електронної пошти та обміну миттєвими повідомленнями, дозволивши спілкування тільки зі схваленими контактами.

5. Надання старшим дітям більшої відповідальності — для батьків, які готові довірити своїм дітям відповідальність за перебування в Інтернеті, є параметр, який дозволяє отримувати доступ до всіх сайтів, але повідомляє про відвідування потенційно неприпустимих. Підлітки будуть знати, що ви дізнаєтеся про відвідування таких сайтів.

Які існують рекомендації щодо перебування в Інтернеті для дітей різних вікових груп?

Щоб забезпечити захист дитини в мережі, треба розуміти її вікові особливості, що впливають на поведінку у віртуальному світі.

Чим молодшою є дитина, тим більше уваги слід приділяти спільному використанню Інтернету. З підвищенням рівня самоконтролю дитини поступово знижується потреба в батьківському контролі.

Якщо вашій дитині від 5 до 7 років, пам’ятайте, що:

1. Провідною діяльністю дошкільників є гра. Саме тому діти дуже люблять грати, зокрема, в онлайн-ігри. Та батькам слід контролювати, аби частка розважальних ігор в онлайн-просторі не перевищувала розвивальні та навчальні.

2. Цей віковий період є найважливішим для вивчення правил поведінки в мережі. При цьому потрібно розуміти, що, незважаючи на знання певних правил, діти можуть порушувати їх, тому необхідність батьківського контролю для дітей дошкільного віку дуже висока.

3. Маленькі діти повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів.

Якщо вашій дитині від 8 до 10 років, пам’ятайте, що:

1. Діти цього віку прагнуть самостійно досліджувати навколишній світ, задовольняючи інтерес до пізнання, зокрема й за допомогою Інтернету.

2. Враховуючи вік дитини, контроль за її діяльністю в глобальній мережі має бути досить високим.

3. У цьому віці дитина легше засвоює складний навчальний матеріал. Допомогти тут може використання навчальних і розвиваючих онлайн-завдань.

Якщо вашій дитині від 11 до 14 років, пам’ятайте, що:

1. Мотивами, які домінують у поведінці дітей молодшого підліткового віку, є: прагнення самостійності та визнання друзів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків.

2.У даний період особливу зацікавленість викликають інтернет-ресурси, що дають змогу підлітку спілкуватися з реальними та віртуальними знайомими.

• Поясніть, що в Інтернеті, крім звичайних людей, можуть знаходитися авантюристи та злочинці, які здатні використати її особисті дані для злочинних дій.

• Розкажіть дитині, що зустрічатися з віртуальними знайомими оффлайн може бути небезпечним (краще навести приклад іншої дитини, тому що підлітки до інформації від батьків ставляться критично).

• Спонукайте дитину розповідати вам про своїх знайомих в мережі та обговорюйте з нею питання, що її зацікавили.

3. Діти 11-14 років вже прагнуть самостійності, тому дуже важливо навчити їх комп’ютерній грамотності, адже вони можуть користуватися Інтернетом у школі, інтернет-кафе чи в друзів, де зовнішній контроль відсутній.

4. Необхідно розвивати внутрішній контроль дитини й привчати її до відповідальної поведінки в онлайн-просторі з метою особистої безпеки.

• За словами американської дослідниці Парі Афтаб, що займається питаннями безпеки дітей в Інтернеті, кращий фільтр, який може дійсно захистити в мережі та розв’язати багато інших проблем, — в голові в самої дитини, а дорослим лише потрібно допомогти налаштувати його.

5. Надто суворе контролювання з боку дорослих може викликати негативну реакцію дитини й стати причиною приховування нею діяльності в глобальній мережі.

Тому одна з найважливіших умов безпеки дитини в Інтернеті — довіра між нею та батьками. Якщо її сформовано й дитина знає, що можна з будь-яким запитанням та проблемою звернутися до мами або тата, вона не шукатиме інформацію деінде.

Звісно, загрози, які постають перед дітьми при підключенні до всесвітньої мережі, є серйозними, але було б недоцільним повністю заборонити дітям вихід в Інтернет.

Батькам варто пам’ятати, що онлайн-простір є цінним ресурсом із великою кількістю захоплюючої та навчальної інформації для розвитку малюка. А для того, щоб перебування наших дітей в мережі Інтернет було безпечним, ми маємо ознайомити їх з можливими ризиками й забезпечити необхідний захист.

Інша сторона медалі – булінг учителів

У статті 53 Закону України «Про освіту» сказано, що здобувачі освіти – учні – зобов’язані поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватися етичних норм. А що робити вчителю, якщо учні таких норм не дотримуються?

Коли йдеться про булінг, одразу думаємо про дітей, котрі потерпають від тиранів учителів чи однолітків-розбишак. Учні часто знімають на камеру, як учителі грізно розмовляють зі школярами, підвищують голос та навіть штовхають їх. Проте зовсім не показують свою поведінку, що передує цим інцидентам.

Тож жертвами булінгу часто стають і самі вчителі. Звісно, це не виправдовує агресію зі сторони вихователя. Тож, як захистити себе викладачу, якщо діти навмисне провокують, ображають та цькують дорослого.

Один із випадків стався на Буковині: у сільській школі вчитель напав на учня 10 класу під час уроку на очах у його однокласників. Відео інциденту на своїй сторінці у Facebook виклав однокласник потерпілого. На відеозаписі видно, як педагог наносить одному з учнів старших класів кілька ударів долонею по голові та штовхає його. Проте у школі розповідають, що учень просто знущається над учителями, систематично насміхається та зриває уроки, постійно конфліктує з педагогами. Мати учня написала листа до директора школи, який у свою чергу пообіцяв розібратись у ситуації та або винести догану, або звільнити вчителя. Вчитель визнає, що був не правий, дає коментарі журналістам, але натомість говорить, що піддавався систематичному цькуванню з боку старшокласника та в якийсь момент у нього просто здали нерви.

Що таке булінг?

Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи чи групи осіб, з метою приниження, домінування, фізичного або психологічного самоствердження. Булінг застосовується переважно в колективах з метою особистого самоствердження «булера» за рахунок систематичного приниження «жертви». Існує фізичний, психологічний, економічний, сексуальний та кібербулінг.

Як проявляється булінг стосовно вчителя?

Основне завдання учнів у школі – здобувати знання та розвиватись. Учителі намагаються донести школярам усі свої знання та вміння, передати досвід. Проте не рідкість, коли вчитель проводить урок, а школярі не звертають на нього уваги й навмисно голосно розмовляють та займаються своїми справами. Іноді доходить і до того, що діти починають жбурляти в учителя, скажімо, папірці та відкрито насміхатися, вживають нецензурну лексику. Здебільшого, усі зусилля педагога припинити це – марні.

На жаль, явище булінгу педагоги озвучують тоді, коли ситуація вже критична. На перші прояви «заплющують очі» та намагаються вдавати, що нічого не відбувається. Однак з проблемою потрібно починати працювати одразу, тоді більша вірогідність її успішного вирішення. А сподіватися на те, що діти порозумнішають, підростуть та ситуація покращиться сама собою, не варто.

Найчастіше булінгом починають займатись підлітки, коли хочуть здаватись дуже «дорослими» та таким чином самоствердитись. Булінг над учителями також виникає через безвідповідальні розмови дорослих про те, що освіта не так важлива в сучасному суспільстві. Нібито більше цінуються підвішений язик та пробивні риси характеру, а та сама математика чи фізика ніколи не знадобляться в дорослому житті. Тому дітей спантеличує той факт, що батьки та вчителі вимагають від них старанно вчитись, проте активно обговорюють непотрібний диплом, який лежить на полиці.

Як вирішити проблему?

Кожен педагог повинен залишатись психологом у своїй професії. Ті вчителі, які продовжують займатися просто передачею знань, перебувають у дуже ризиковій для себе ситуації. Варто зважати на специфіку роботи з підлітками. Вони мають певні інтереси, якими їх можна зацікавити. Або, навпаки, можна залучити підлітка до своїх інтересів, які йому доступні. Це не означає, що потрібно перестати бути вчителем та авторитетом. У будь-якому випадку школяр, котрий булить учителя, вже проявив подібне до однолітків. Необхідно одразу спробувати пояснити ситуацію батькам учня, підключити їх до освітнього процесу.

У пункті 1 статті 54 Закону «Про освіту» сказано, що педагогічні працівники мають право на «захист професійної честі, гідності». Ця графа Закону захищає вчителя від ситуацій, коли батьки та учні без належної пошани ставляться до їхньої праці. У Законі про булінг, прийнятому у 2019 році, йдеться про всіх учасників освітнього процесу: і про булінг дітей щодо вчителів, і вчителів щодо дітей, і дітей між собою. Якщо керівник закладу знає про такі випадки і не повідомляє в правоохоронні органи, він також буде нести відповідальність.

Отже, вчителю варто одразу подати керівникові закладу освіти заяву про випадки булінгу (цькування) та написати заяву в поліцію. І отут замало просто вказати, що учні ображають, або лаються чи батьки тиснуть й погрожують. Заява про булінг має бути детальна із конкретними прикладами. Варто розписати всю ситуацію, що відбувається, як давно. І дати докази, наприклад, скріншоти листування, аудіо чи відеофайли. Але важливо зберегти повну картину, не виривати слова з контексту.

Реальний приклад — одна з мам звернулася на вчительку з доганою до директора, мовляв, та погрожує її дитині та запевняє, що вона не складе іспитів. У якості доказу мама приклала скріншот з батьківського чату з повідомленням від педагога «Ось побачите, ваша донька не складе іспитів. Я вас попереджаю, що до цього дійде». Але насправді ситуація інша – мама попередньо вилаяла нецензурно вчительку, відмовилася відвідувати батьківські збори та розмовляти з класним керівником, а її донька не виконує жодних завдань та отримує погані оцінки. Отже, тут зовсім інша ситуація, де винним намагаються зробити вчителя. У той час, як він виконує свої обов’язки та намагається достукатися до батьків.

Далі діє директор школи – його обов’язок зібрати комісію та провести розслідування випадку булінгу, а далі повідомити поліцію та відповідні органи, якщо булінг визнають. Але ж знову, чи дійсно комісія захоче ретельно все перевіряти, чи буде вона неупередженою?

І знову реальний приклад — учителька тричі зверталася до директора за підтримкою, учень з її класу постійно погрожує, зриває уроки та на всі докори відповідає «Що ти мені зробиш?». Директор же замість того, аби розібратися в ситуації, звинувачує викладачку в тому, що вона не ладна впоратися зі своїми обов’язками.

Саме тому впоратися з булінгом з юридичної точки зору дуже складно. Якщо ж йдеться про захист честі та професійної гідності – варто позиватися до суду.

Відповідальність за булінг

У січні цього року в Україні запрацювали зміни до законодавства, що стосуються протидії булінгу, який враховує і випадки цькування вчителів як учасників освітнього процесу.

Якщо булінг (цькування) вчинить дитина до 16 років – відповідатимуть його батьки або особи, що їх заміняють. До них будуть застосовані штраф від 850 до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.

Проте відповідальність несе і дирекція школи! Якщо керівник закладу освіти не повідомить органи Національної поліції України про відомі йому випадки цькування серед учнів, до нього буде застосоване покарання у вигляді штрафу від 850 до 1700 грн або виправних робіт до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.

Вже відомо не один випадок накладання штрафу за булінг педагога. Так, в одеській школі учениця влаштувала булінг над учителем. Учениця однієї з сільських шкіл на півночі Одеської області неодноразово зривала уроки фізкультури. Бесіди з підлітком, умовляння її матері не принесли результатів. На педраді було вирішено звернутися до суду, який постановив, що мати дівчинки недостатньо приділяє увагу її вихованню. Тепер недбайливій матусі доведеться виплатити 1700 грн штрафу, а також 384 грн судового збору.

Українська система освіти, як і підходи до викладання, постійно змінюються. Тож досить важливо також переймати позитивний досвід інших країн. Освіта у Фінляндії визнана однією з кращих у світі. За вчителем залишається роль наставника. Будь-які відхилення від цього правила загрожують учителю звільненням. Усі вчителі однаково важливі в колективі: і математики, і гуманітарії. Крім того, у фінських школах майже не буває конфліктів. Це пов’язано з тим, що одна з базових основ освіти – педагогіка партнерства: коли батьки та вчителі діють злагоджено, бо мають одну мету – всебічно виховувати майбутнє покоління.

Захистити права можна лише у тому випадку, якщо Ви будете чітко їх знати та окреслите межі дозволеного.

Якщо Вам необхідна правова допомога (юридична консультація, складання заяви, інших документів), зверніться до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103.

50 соціальних навичок, яким потрібно навчити кожну дитину

Дитина – частина соціуму. Навіть якщо дитина часто мовчазна, відрізняється дуже спокійним характером, вона все одно щоденно контактує з однолітками, є частиною колективу, комунікує з дорослими людьми. Які соціальні навички потрібно прививати дитині, аби вона не лише комфортно, але й безпечно почувалася в соціумі?

Стосунки з однолітками

1. Вміти самостійно залагоджувати конфлікти з однолітками.

2. Вміти радіти за успіхи інших.

3. Вміти співчувати.

4. Спокійно приймати критику на свою адресу.

5. Знати, що таке особистий простір іншої людини.

6. Навчитися просити вибачення.

7. Правильно реагувати на відповідь «НІ».

8. Не перебивати співрозмовника.

9. Не нахвалювати себе в присутності однолітків.

10. Не зловтішатися з чужих невдач.

11. Навчитися дружити.

12. Звертатися до інших по імені, з повагою, намагатися не вживати прізвизька.

13. Вміти не робити висновки про людину лише по її зовнішньому вигляду.

14. Розуміти, що всі люди – різні (знати про різницю національностей, віросповідання, мов тощо).

15. Вміти поступатися, йти на компроміси.

16. Не ігнорувати бажання інших.

17. Не вважати захоплення інших дурницями.

18. Уміти слухати та бути уважним до розповіді співрозмовника.

Соціальні навички в школі

19. Проявляти терпіння, вміти чекати (терпляче стояти в черзі, сидіти спокійно до дзвоника на перерву тощо).

20. Завжди доводити свою думку до кінця, вміти завершувати розповідь.

21. Спілкуватися в колективі.

22. Не боятися висловлювати ідеї, власне бачення.

Власні досягнення

23. Жити за щоденним режимом.

24. Не цуратися праці руками.

25. Чітко розуміти, що кожен вчинок завжди має свої наслідки.

26. Вміти відповідати за погані вчинки.

27. Вчитися сміливо казати правду.

28. Знати, що таке практичність.

29. Вміти планувати власний день.

30. Знати про корисні та шкідливі звички.

31. Ознайомитися з грішми, самостійно робити перші покупки, навчитися відповідально поводитися з грошима.

32. Проявляти любов, піклування до тварин.

33. Обрати для себе хобі.

Спілкування з дорослими, сім’єю

34. Проявляти повагу до дорослих.

35. Першою вітатися з дорослою людиною.

36. Знати про свої домашні обов’язки.

37. Знати про родинні свята (дні народження родичів, важливі сімейні дати).

38. Не соромитися просити про допомогу.

39. Бути обізнаним у правилах спілкування з незнайомими людьми (йдеться не лише про ввічливість, але й власну безпеку – знати про педофілів, грабіжників тощо).

40. Вміти озвучити, які емоції переживає зараз.

41. Уміти чітко розповідати батькам, як пройшов день.

42. Розуміти реакцію людей по жестах, міміці.

43. Виконувати доручення батьків.

44. Розуміти, що погані вчинки завдають болю іншим людям.

45. Розуміти, що біль може бути фізичним та душевним.

46. Контролювати свою поведінку в громадських місцях.

47. Допомагати людям похилого віку.

48. Завжди повідомляти батькам про свої плани.

49. Розуміти, яка інформація є сімейною і не потребує розголошування серед друзів.

50. Уміти поважати чужу працю.

Як розпізнати суїцидальні наміри дитини?

Спеціалісти зазначають, що виявлення ризику суїциду серед дітей потребує регулярної уваги до них. Звісно, учитель не може щодня детально аналізувати кожного, тож починати слід із загальної оцінки ситуації. У разі найменших сумнівів аналіз слід поглиблювати. На першому етапі визначають усілякі несподівані або драматичні зміни в житті дитини, будь-які зміни в їхній поведінці, зокрема:

· втрата інтересу до звичних видів діяльності, недостатня життєва активність;

· будь­які раптові зміни в поведінці чи настрої (особливо ті, що віддаляють від звичного кола спілкування);

· раптове зниження успішності навчання, втрата інтересу до захоплень, хобі, спорту, школи;

· незвичне зниження активності, нездатність до вольових зусиль;

· погана поведінка в навчальному закладі, агресивна поведінка;

· непритаманна непосидючість, неспокійність;

· прагнення того, щоб інші дали спокій, присутність інших спричиняє роздратування;

· незрозумілі (або такі, що часто повторюються) зникнення з дому і пропуски занять;

· споживання тютюну, алкогольних, наркотичних речовин;

· інциденти із залученням правоохоронних органів, участь у правопорушеннях.

У разі появи цих явищ слід уважніше придивитися до поведінкових, словесних, емоційних, депресивних ознак суїцидальної загрози.

Поведінкові ознаки:

· схильність до необміркованих учинків;

· розлучення з дорогими речами або грошима;

· придбання засобів для скоєння суїциду;

· підбиття підсумків, раптове упорядкування справ, приготування до смерті;

· нехтування зовнішнім виглядом;

· багаторазове звертання до теми смерті в літературі та мистецтві;

· повторне прослуховування сумної музики й пісень;

· уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність, самоізоляція від родини та знайомих;

· зміна добового ритму (активність уночі та сон удень);

· збільшення або втрата апетиту;

· млявість та апатія;

· неможливість сконцентруватися й ухвалювати рішення, неуважність або розгубленість чи навпаки надмірна фіксація уваги на дрібницях.

Найпоширеніші словесні ознаки суїцидальної поведінки:

· висловлювання впевненості у безпорадності й залежності від інших, самозвинувачення;

· повільне, маловиразне мовлення;

· розпач і плач;

· прощання, розмови або жарти щодо бажання померти, безпосередні заяви на зразок: «Я розмірковую про самогубство», «Було б краще вмерти», «Я не хочу більше жити»; фрази на зразок: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», «Вони пошкодують, коли я піду»;

· повідомлення про конкретний план суїциду;

· подвійна оцінка значущих подій.

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

· подвійність емоцій і почуттів, надмірна емоційність;

· почуття провини або відчуття невдачі, поразки, докори на свою адресу, низька самооцінка;

· безпорадність, безнадійність, переживання горя;

· ознаки депресії, почуття нудьги, втоми;

· надмірні побоювання або страхи.

Чинники ризику появи суїцидальної поведінки:

· висока конфліктність у спілкуванні, вербальна й фізична агресія;

· прагнення домінування або орієнтація на залежність;

· ізоляція підлітка в класі чи групі;

· неблагополучне сімейне оточення, раннє дорослішання;

· спадковий чинник, наявність в анамнезі невротичних, особистісних розладів або депресивних станів;

· неадекватна самооцінка;

· переживання конфлікту, психотравмувальної ситуації, втрата членів сім’ї;

· імпульсивність, неадекватність реакцій;

· егоцентризм;

· алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя.

· Деякі з цих ознак мають «подвійне» значення, тобто можуть свідчити не тільки про суїцидальну загрозу, а й про інші особистісні проблеми, кризи в житті молодої людини. Суїцидальний ризик підвищується, якщо кризовому стану й актуальному суїцидогенному конфлікту передували спроби самогубства.

Рекомендації батькам та близьким дитини уразі підозри суїцидальних ознак

1. Якщо підліток висловлює бажання померти, до ситуації необхідно ставитися уважно, сприймаючи загрозу всерйоз. Насамперед необхідно обміркувати ситуацію або обставини, у яких проявляється бажання дитини накласти на себе руки. Підліток може висловлювати бажання померти, коли щось відбувається всупереч його бажанням (якщо батьки не купують йому те, що він просить, або не відпускають кудись). Те саме бажання він може виявити, коли батьки карають або неповнолітній намагається спонукати батьків відчувати провину, створюючи відповідну реакцію, і скористатися цим зі своєю метою. Батькам необхідно проаналізувати, коли підліток повторить подібне висловлювання або ж виявляє бажання померти в несподіваній ситуації (наприклад, коли дивиться телевізор, розповідає про школу та своїх друзів), як часто висловлюється бажання померти й за яких обставин. Іноді думки про самогубство, по суті, є спробою маніпуляції. Підлітку необхідно дати можливість висловити свої почуття та обговорити їх.

2. Незалежно від того, чи є висловлювання про бажання померти передбачуваними, чи надходять як спроба маніпуляції, батькам слід спробувати виявити значущі ознаки небезпеки. Якщо вони помічають одразу декілька ознак — то ставитися до цього слід дуже серйозно. Потрібно поговорити з дитиною про її почуття. Не пропонувати різні відповіді на серйозні питання, не говорити, чому вона не повинна відчувати того, що відчуває. Саме це може лише посилити в підлітка почуття провини, безвихідності свого становища та власної непотрібності. Необхідно прагнути того, щоб підліток сам пропонував альтернативні розв’язання своїх проблем. Якщо ж виникають сумніви або нерозв’язані питання, то краще звернутися до практичного психолога, психотерапевта, дитячого психіатра тощо та попросити професійної допомоги.

Рекомендації батькам, коли дитина виявляє суїцидальні тенденції або відчай

· Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;

· дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дасть змогу налагодити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми й труднощі;

· важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину. Іноді найбільш дієвою є невербальна комунікація — жести, дотики тощо;

· говоріть із дитиною на рівних, не варто діяти, як учитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, адже це може відштовхнути дитину;

· зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;

· не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте мовчання для того, аби краще подумати і вам, і дитині;

· виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, ніж складні;

· спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті проблеми;

· намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не на бік інших людей, які можуть завдати їй болю;

· дайте можливість вашій дитині знайти власні відповіді навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації;

· обійміть дитину, для гарного самопочуття необхідно обійматися не менше восьми разів на день;

· сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;

· покажіть, що дитина вам не байдужа, дайте відчути, що вона бажана;

· якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч;

· якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття й любові тощо.

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також поліпшення спілкування в родині. Усі ці заходи мають на меті підвищення самоцінності особистості дитини, коли суїцидальні наміри втрачатимуть сенс.

Як перемогти лінь? Поради психолога

Лінь заважає жити! Ще й як. Просто жахливо. Зимові речі, які я намагаюся розібрати і заховати якнайдалі, так і лежать то там, то тут. Я натикаюсь на них постійно, але попри докори сумління, теплі светри й пара рукавичок досі прикрашають мій інтер’єр.

А математика! Господи, допоможи мені взятися за розум! Про контрольну я коли дізналася? Правильно, два тижні тому. Контрольна коли? Правильно, завтра. А у мене півтори задачі та три з половиною правила вивчені. Збираюся ніч сидіти, до кінця. Перед смертю не надихаєшся, але ж хоча б щось…

Цього тижня моя спроба грамотно поставили мету завершилася повним крахом. Лінь перемогла мене з рахунком 5:0. Окрім математики й зимового одягу, у моєму «лінивому кошику» опинилися прогуляний урок хімії (ну дуже ліньки було йти на нього), мінус три пробіжки зранку і навіть недочитаний «Доктор Живаго». Отже, що маємо — кепський настрій, бажання «ну зараз точно все виправлю» і заприсягання «це вже напевне не повториться».

Що ж, доведеться розібратися в проблемі, як каже наш математик. Спочатку підемо методом «він зворотного». Можливо, у лінощах є щось хороше?

Іноді так трапляється, коли уникаєш значних навантажень, намагаєшся якщо вже не вочевидь відмовитися від яких-небудь завдань, то вже тишком їх не виконуєш. Так поводиться організм, якщо втома, що накопичилась у ньому, досягла позначки «ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ». Це захисна функція, коли навіть нетривале нічогонероблення приносить психіці та всьому організмові бажаний відпочинок і полегшення. Лінь на варта здоров’я!

Лінь — рушій прогресу!

Точно! Людина лінувалася ходити пішки, тому винайшла колесо, автомобіль і велосипед. Усе логічно. Ось тільки, щоби прогрес допомагав лінуватися, спочатку потрібно попрацювати!

Лінь передається генетично?

Неліниві американські дослідники дійшли висновку: пасивність і небажання працювати можуть передаватися генетично. Не поспішай полегшено зітхати: чого ви хочете, батьки, ви ж самі мене нагородили! Спадковий фактор чи ні — результат від цього не змінюється. І якщо ти не підготуєшся до іспитів, навряд чи когось зацікавить походження твоєї ліні.

Лінь чи повільність

«— Мені просто подобається все робити повільно, — запевняє моя подружка Ритуля, коли вчителі називають її лінивою. — Я ж усе роблю. Тільки не одразу».

Щось у цьому є: одні виконують роботу блискавично, іншим же для тієї самої операції потрібно вдвічі більше часу. У будь-якому випадку як лінь, так і повільність можуть підкласти свиню. Невиконані обіцянки не сприятимуть твоєму авторитету в очах оточення.

Потрібно придумати певні більш-менш розумні способи боротьби з лінощами і самою собою, — вирішила я і вирушила до свого друга Валерки, відомого скептика і критикана. Він напевне зможе об’єктивно оцінити те, що я напишу, та й кілька розумних тверджень підкине.

Виписуємо рецепт

— Ну, ти й утнула! — аж присвиснув Валерка, дізнавшись, що мені від нього потрібно. — Ну й тема! Спробуй написати цікаво, щоби без нотацій і занудства. Ну ж бо більше конкретики. Наприклад, батьки попросили зганяти до супермаркету і поприбирати перед приходом гостей, і відмовитися начебто немає причини. Але ліньки, чесно кажучи. От і зволікаєш до останнього, а мама й сестра ходять навколо, примовляючи: «Ну сходи!», «Ну прибери!». Тепер пиши, що потрібно робити. — Валерка штовхнув мене ліктем у бік. І я написала:

«Роби раз: попроси своїх, щоби припинили повторювати (нудити, зудіти, нити — ці слова не вимовляй). Скажи, що єдиного разу тобі достатньо.

Роби два: обери з двох неприємних речей ту, з якої приємніше починати.

Роби три: зроби першу справу дуже швидко. Наприклад, набіг на супермаркет може бути коротким, якщо ти правильно укладеш список покупок. Логістика — гарна річ. Розмісти назви товарів, які тобі потрібно купити, так, як вони розміщені в магазині. Зекономиш від 10 хвилин до півгодини. Перевірено.

Роби чотири: другу справу не залишай на потім. Її можеш робити трохи повільніше, бо завжди тішить думка, що вже робити нічого не треба.»

— Ну добре, припустимо, — скептик Валерка придумував, як би ще збити мене з пантелику. — А якщо сто разів обіцяти собі, що прокинешся до першого уроку, але спиш, а самому потім гидко від того, що немає ніякої сили волі.

Роби раз: знаєш, що зранку потрібно прокидатися, не сиди увечері в Інтернеті. Якщо лягти раніше, зранку не так важко прокинутися.

Роби два: попроси когось наполегливого тебе розбудити. Це непогано виходить у молодших братиків і сестричок. Вони напевне не дадуть тобі проспати!

Роби три: зміни свій ранковий мотив. Нехай це буде не «мені украй потрібно піти на перший урок», а «зранку я зможу зателефонувати дівчині, яка мені подобається».

— А зараз, як і годиться, пиши «секрети перемоги над лінню». Скільки їх буде? — Валерці вочевидь сподобалося бути справжнім консультантом.

П’ять секретів приборкання ліні

Зменшуємо ворога

У дитинстві бабуся читала мені казку, у якій злу чарівницю, яка капостила всім, спіймали й посадили до маленької прозорої склянки. Хтось із головних героїв перетворив бабцю на барометр — передбачаючи погоду, чарівниця показувала язика. Якось мені спало на гадку, буцімто якщо я свою лінь перетворю на маленьку чарівницю і посаджу її (також подумки) до склянки, то життя моє буде не таким уже й складним. Потім я вже вичитала, що винайшла велосипед: психологи давно практикують такий метод для боротьби з людськими проблемами й комплексами.

Знаходимо мотивацію.

Усім ледарям природно замислюватися над питанням: «А навіщо мені це робити?» Навіщо вибиратися з теплої постелі та бігти на вулицю? Навіщо хапатися за підручники, якщо вийшов новий сезон серіалу? «Так, — погодишся ти, — але це і є найбільша трудність — переконати себе, навіщо потрібно робити те, що неприємно або нудно». Насправді секрет не в тому, щоб обманути себе (це навряд чи вийде), а у тому, щоб знайти навіть у найнеприємнішій і нудній справі щось корисне й цікаве.

— Добре, — погодився Валерка, коли прослухав цю теорію. — Я терпіти не можу мити посуд. І це ти знаєш особисто від мене. Що я такого повинен сказати тобі, щоб мені захотілось перемити цю купу тарілок?

— Наприклад, якщо ти швидко помиєш посуд, то зможеш раніше піти гуляти. А якщо мама повернеться з роботи раніше і не побачить «піраміди Хеопса», то неодмінно похвалить тебе. Це ще один аргумент «за». Але говорити собі: «Я обожнюю мити цей прекрасний, милий посуд», — буде неправильно.

— Добре, нехай так. Ну, а якщо мені не хочеться йти до тренажерної зали? Ні, мотив у мене є: накачана фігура, кубики на животі й таке інше… А далі?

— Як це? А захоплені погляди дівчат? Твій мотив — бути накачаним — просто перетворюємо на «ловити захоплені погляди».

Визначаємо термін.

Коли потрібно щось зробити у визначений термін, мені допомагає ось такий прийом. Наприклад, реферат потрібно здати до 5 травня. Я ставлю собі нагадування, що його треба зробити до 30 квітня. І відразу забуваю про дату 5 травня. Я починаю працювати над рефератом раніше, а потім, 30 квітня у мене в запасі виявляється ще кілька днів, щоби зробити реферат ідеальним. Це можна виконувати не лише з рефератами, а й із чим завгодно.

Даємо собі відпочинок.

Тут усе просто. Хронічна втома накопичується і провокує лінь. Розподіляй роботу рівномірно, стеж за режимом дня, спи достатню кількість годин, і тоді організм із задоволенням візьметься виконувати нове завдання.

Навчаємося бачити хороше.

Якщо щось не виходить, не потрібно картати себе. Знай, що кожний другий дорослий відчуває докори сумління. Цікаво, але ми частіше бачимо свої недоліки й промахи, ніж успіхи. Так, я лінувався, але при цьому зробив те-то й те-то. Словом, помічай не лише ті моменти, коли лінь перемогла тебе, але й ті ситуації, коли перемога була на твоєму боці.

Толерантність починається з мене…

Толерантність – це насамперед чесність…

Це мистецтво жити у світі різних людей та ідей, виявляти свою точку зору, але при цьому адекватно сприймати думки інших людей, не порушуючи їх права та свободу. Водночас толерантність – це не якісь вчинки, поблажливість чи потурання, це – здатність сприймати без агресії інший спосіб життя, поведінку, інші погляди шляхом встановлення довірливих взаємовідносин, співпраці та компромісу.

Колись Вольтер заявив: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку». Вища міра толерантності – це визнати, що є люди, які можуть думати чи діяти інакше, ніж я, і нічого з цим не поробиш, потрібно змиритися та терпіти їх «витівки».

Необхідно відмітити, що існує поняття про різні типи толерантності:

1.Байдужість до існування різних поглядів та практик. Цей тип характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються, при умові, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.

2. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Цей тип відокремлюють в силу рівноправності культур і відсутності привілейованої системи поглядів і переконань.

3. Терпимість до слабкості інших. Цей тип носить деякий зневажливий контекст. Це збігається з плюралізмом і пов’язане з виділенням привілеїв у системах поглядів та цінностей.

4. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму.

Отже, толерантність – це миролюбність, терпимість до етичних, релігійних, політичних, конфесійних, міжособистісних розбіжностей, визнання можливості рівноправного існування «іншого». Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і в діях. Своє практичне вираження вона знаходить у витримці, самовладанні, здатності тривалий час терпіти несприятливі впливи. І на кінець – варто відмітити, що толерантність добре «працює», якщо це – «гра в двоє воріт».

Сподівання на те, що вияви толерантності до людини, яка систематично, брутально, цинічно порушує Ваші права, зрештою теж стане до Вас толерантною – як правило, не справджуються.

Тому будьмо добрішими! Будьмо терпимими!

Будьмо толерантними один до одного!

І буде всім нам щастя.

Як підготуватися до ЗНО під час карантину:

практичні та психологічні поради випускникам.

В епоху технологічних рішень перехід на дистанційний графік навчання не є проблемою. Але він досі викликає певні складнощі та незручності. Для одинадцятикласників карантин – це можливість, нарешті, приділяти час тому, що їм справді потрібно, – підготовці до ЗНО.

Важливо розуміти, що для успішного проходження зовнішнього незалежного оцінювання, окрім знань, майбутнім абітурієнтам потрібен також психологічний спокій і чіткий алгоритм підготовки до іспитів. Про все це сьогодні і поговоримо.

І почнемо з практичних порад для ефективної підготовки до ЗНО:

1. Визначте графік навчання. Наприклад, визначте, що кожного тижня ви 2-3 рази працюєте над підготовкою до тестів. На кожен предмет бажано виділяти хоча б 1 годину. А краще – 2, тому що саме стільки виділяється на вирішення завдань на ЗНО. Таким чином, ви потренуєтесь виконувати завдання у невеликий проміжок часу.

2.Заведіть зошит із записами. Заведіть для підготовки до ЗНО окремий зошит, в якому ведіть записи з кожної теми. Продумайте структуру, щоб ви орієнтувалися, де записи з кожної теми. Найважливіші факти виділяйте або навіть зробіть для них окремі записи (в кінці зошита, в окремому блокноті).

3.Робіть упор на практичні завдання. Вивчивши якусь тему чи розділ, одразу переходьте до розв’язання тестів чи задач. Якщо ви зможете успішно застосувати отримані знання, то вони запам’ятаються набагато краще.

4.Виділіть час на повторення та пробне тестування. Після вивчення всіх тем, вже ближче до самого ЗНО, присвятіть 2-3 тижні повторенню всього матеріалу. Тема за темою пройдіть повторно теорію та практику.

5.Візьміть завдання з ЗНО минулих років та виконайте його повністю. Це потрібно обов’язково зробити 2-3 рази, щоб звикнути до специфіки тесту.

Однак, готуватися до іспитів варто не тільки вивчаючи та опрацьовуючи тони матеріалів з підручників. Важливо підготувати себе до цього важливого періоду також пихологічно.

Ось кілька психологічних порад, які зможуть вам в цьому допомогти:

1.Не скорочуйте час на сон. Якщо ви будете спати менше, ніж потрібно вашому організму, це приведе до зниження продуктивності інтелектуальної діяльності, і ви не зможете компенсувати ці втрати, навіть доклавши героїчних зусиль

2.Залишайте час на короткий відпочинок. Ви засвоїте більше інформації, якщо під час підготовки будете робити короткі перерви. Їх можна використати для прогулянок, занять спортом, спілкування з товаришами.

3.Якщо є така можливість, об’єднайтесь з однокласниками в групу з 3-4 осіб. Розподіліть між собою питання, які кожен буде готувати. Потім, коли ви зустрінетесь, обміняйтесь інформацією, це ефективніше і цікавіше ніж підготовка на самоті.

4.Налаштовуйте себе на успіх. Коли людина програмує себе на невдачу, посилюється тривога, внаслідок чого погіршується настрій, зникає бажання готуватися до екзамену.

5.Не забувайте, що впевненість у собі приходить з усвідомлення того, що ви добре підготувалися і вмієте роботи все, що вимагається програмою. Зосередитися потрібно не на відчутті тривоги, а на змісті своєї роботи. Це допоможе заспокоїтися і отримати гарний результат.

І ось, настав день Х, а точніше – день ЗНО. Ловіть короткий алгорим дій, щоб він пройшов якомога успішніше:

1.В день іспиту прокиньтесь трохи раніше, ніж звичайно, коротка зарядка, легкий сніданок допоможуть вам бути енергійним і бадьорим. Пам’ятайте, що певний рівень хвилювання є нормальним і може допомогти мобілізувати ваші інтелектуальні ресурси. Якщо хвилювання здається вам надмірним, глибоко вдихніть і уявіть собі, що негативні емоції ви видихаєте разом з повітрям. Ця вправа допоможе заспокоїтися та налаштуватися на робочий стан.

2.Уважно слухайте вказівки організаторів. Уважно слухайте вказівки організаторів про те, як правильно заповнити бланк. Якщо хочете щось спитати, не вигукуйте з місця, а підніміть руку.

3.Почніть з розв’язання легких завдань. Не намагайтеся розв’язувати завдання по порядку. Прочитайте всі завдання та виберіть з них ті, відповіді на які Ви знаєте та відповідайте на них. Відповідаючи на легкі питання, Ви заспокоїтесь і до Вас повернеться впевненість у собі. Вам буде легше зосередитися на складних питаннях.

4.Дуже уважно читайте завдання до кінця. Не намагайтеся зрозуміти, що від Вас вимагають по перших фразах. Ви ризикуєте «додумати» завдання, а значить, невірно його розв’язати. Якщо Вам потрапило питання, відповідь на яке Ви не знаєте, дійте шляхом логічного виключення. Коли Ви виключите варіанти, які точно не підходять, у Вас залишиться менше варіантів, з яких потрібно вибрати вірну відповідь, а це вже простіше. Зверніть увагу на те, що завдання може мати декілька вірних відповідей.

5.Перевіряйте написане. Слідкуйте за помилками та правильністю розставлених знаків.

Дотримуючись цих, на перший погляд, простих правил ви з легкістю впораєтесь з іспитами і станете ще на крок ближче до омріяного студентського життя. Хай щастить!

Як побороти булінг: інструкція для дітей, батьків та вчителів

Згідно з дослідженнями, 24% українських дітей хоча б раз стикались із цькуванням у школі. З них менше половини розповідало про цей досвід батькам, рідним та друзям. Дуже часто булінг призводить донепоправних наслідків, а тому останнім часом у світі активно говорять про те, як зупинити шкільне насилля.

Центр інформації про права людини на основі матеріалів ЮНІСЕФ підготував інструкцію для дітей та дорослих, аби правильно та своєчасно реагувати на прояви цькування.

ЩО ТАКЕ БУЛІНГ ТА ЯКІ ЙОГО ПРИЧИНИ

Булінг – це агресивна і вкрай неприємна поведінка однієї дитини або групи дітей по відношенню до іншої дитини, що супроводжується постійним фізичним і психологічним впливом.

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ

Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б'ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО ВАШУ ДИТИНУ ПІДДАЮТЬ ЦЬКУВАННЮ

Перше, що треба зрозуміти – діти неохоче розповідають про цькування у школі, а тому не слід думати, що у перший же раз, коли ви спитаєте її про це, вона відповість вам чесно. Тому головна порада для батьків – бути більш уважними до проявів булінгу.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ТИ СТАВ ЖЕРТВОЮ БУЛІНГУ

Перше і найголовніше правило – не тримати це у секреті. Розкажи друзям, знайомим чи рідним про те, що тебе ображають у школі, цього не слід соромитись.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ СТАЛИ СВІДКОМ ЦЬКУВАННЯ

Якщо цькують твого друга чи подругу, то одразу звернись до дорослих: вчителя, старших товаришів, родичів, батьків тощо.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ІНШИХ ЦЬКУЄШ ТИ

Зрозумій, булінг – це твої дії, а не твоя особистість. Ти можеш ними керувати та змінювати на краще. Пам’ятай, що булінг завдає фізичного та емоційного болю іншому, а тому подумай, чи дійсно ти цього прагнеш? Деякі речі можуть здаватися смішними та невинними, проте вони можуть завдати шкоди іншій людині.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ, ЯКА ЦЬКУЄ ІНШИХ

Ми вже казали, що в ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони, а тому, коли ви дізнались про цькування у школі, не слід забувати про тих, хто ображає. Психологи зауважують, що дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

АБЕТКА ПОРАД БАТЬКАМ

А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.

Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.

В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.

Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.

Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.

Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.

Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.

Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером чи плеєром.

З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.

І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.

К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.

Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.

М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.

Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.

О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.

П — поважайте думки дитини.

Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.

С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.

Т — творчий потенціал дитини розвивайте.

У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.

Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.

X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.

Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.

Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.

Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.

Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.

Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.

Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих порад.